Сторінками історії рідного краю. Виховний захід.

Анотація: Може бути проведений у формі уроку або позакласного заходу з історії. Даний урок - виховний захід з історії було проведено з учнями 5 класу у формі усного журналу. Пункти плану заняття за темою слугували сторінками так званого «усного журналу», які були підготовлені самими ж   учнями за попереднім погодженням з вчителем. Такого плану заходи рекомендуємо проводити з учнями 6-8 класів, збільшивши змістову наповненість матеріалом, відповідно до віку. Даний захід викликав глибокий інтерес дітей, батьків,запрошених вчителів  до історичного минулого свого селища.

 

Тема. Сторінками історії рідного краю.

Мета: формувати соціальну, комунікативну компетентності, компетентність творчої діяльності, ознайомити учнів з минулим рідного містечка, шляхом пошуку та обміном інформацією, розвивати в учнів інтерес до пошуково-дослідницької роботи та діяльності у групах, виховувати патріотів рідного краю.

Форма проведення: урок - усний журнал.

Обладнання: презентація PowerPoint, мультимедійне забезпечення, матеріали, підготовлені учнями.

Хід роботи

І. Організаційний момент.

Учитель знайомить учнів з метою та завданнями даного уроку.

ІІ. Актуалізація та мотивація навчальної діяльності.

        Якщо народ не знає своєї історії і не несе за це відповідальності, то будь-хто може скористатися такою слабкістю, висвітлити факти по-своєму, задля власних інтересів, що досить часто сьогодні і відбувається.

На сьогоднішньому занятті ми познайомимося з минулим нашого селища, спробуємо якнайглибше копнути в глибину віків, щоб знати, збагачувати та не дозволяти нікому спотворювати, привласнювати історію містечка яке, наперед відкриваючи інтригу в дослідженнях наших 5-класників, дало світу немало відомих людей, котрі впливали на події, змінювали їх, тим самим залишили в історії України значний слід, хоч інколи презабутий.

Ми з вами повинні знати історію свого роду, селища, тих людей, що були відомими і не дуже – стати компетентними фахівцями з історії рідного краю.   

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Сьогоднішнє заняття ми проведемо  у формі усного журналу. Так, гортаючи його сторінку за сторінкою, ми будемо дізнаватися все більше інформації. А сторінками нашого віртуального журналу будуть слугувати пункти плану заняття (протягом усього заняття повинен висіти на дошці, щоб постійно був перед очима учнів).

Кожну з сторінок журналу готували окремі групи учнів, які є «фахівцями-експертами» з певного питання, що розглядається. Їх завдання -донести знайдену інформацію до однокласників та гостей.

Учні працюють за планом:

План

1.     Історія виникнення Залізців.

2.     Залозецький замок – мовчазний свідок минулого.

3.     Духовні обереги.

4.     Історичні пам'ятки та пам’ятники Залізців.

5.     Видатні особистості краю.

      У кожну з груп входило по 4-5 учнів. Їх  завдання – якнайповніше розкрити своє питання (яке вони собі підібрали). Провівши дослідження, пошук інформації, діти систематизують її за допомогою вчителя, а готуючись до презентації свого матеріалу, самостійно презентують у повному складі своєї групи ( у групі не має пасивних слухачів). Після презентації учням задають питання.

І група. Історія виникнення Залізців.

Тези з презентації сторінок журналу.

     Перша згадка про Залізці датується 1483 роком. Містечко Залізці належить до числа найдавніших населених пунктів  півночі Тернопілля. Археологічними знахідками підтверджено існування тут поселення ще в епоху бронзи.

Перша ж письмова згадка про містечко датується 1483 р. На той момент воно належало до олеського ключа і було у володіння Сененських. Чи то шляхом спадкування чи дарування від короля наступними власниками Залізців стають Каменецькі. Саме за часів їхнього володіння тут будується замок, а саме поселення отримує міські права.

Надалі Залізці побували в руках чи не всіх великих землевласників Волині та Поділля. Серед прізвищ дідичів містечка бачимо прізвища Вишневецьких, Мнішків, Потоцьких, Мйончинських та Дідушицьких.

Доля Залізців часів Середньовіччя була схожою на долю багатьох містечок Правобережної України. Великих руйнувань і людських втрат завдавали татарські набіги. В 1675 р. було зруйновано не лише місцеву фортецю, міську забудову, але й понищено посіви. Містечко опинилося на межі зникнення. Саме тому польський король звільнив його на 12 років від сплати всілякого роду повинностей і податків. Залізці зазнали руйнувань також під час Північної війни.

З отриманням міських прав Залізці почали розвиватися як ремісничий центр. Перші ж промислові підприємства почали виникати в  XVIII ст. Саме тоді тут з’явилася суконна фабрика. Впродовж ХІХ ст. були збудовані та почали працювати: винокурня, водяний млин та цегельня.

Під час Першої світової війни Залізці опинилися у вирі військових подій, населення було евакуйовано. За польського періоду тривала відбудова будівель і налогодження нормального життя. В цей час пришвидшується розвиток Залізців, працюють дрібні виробничі підприємства.  На той момент в містечку нараховувалося близько 8000 жителів, для порівняння тепер –менше 3000.

За радянських часів з 1940 по 1962 р. Залізці були районним центром.  В склад селища включено хутори  і присілки Дерехів, Зоряний (Бонзулі) та Турчин.

На сьогоднішній день Залізці – центр ОТГ, яка налічує 11 сіл….

Презентація супроводжується переглядом фото селища різних років.

ІІ група. Залозецький замок – мовчазний свідок минулого.

      На початку ХVІ століття король Сигізмунд I Старий подарував ці території Матрину Каменецькому, за часів якого поселення почало активно розвиватись - було побудовано замок, у 1516 році Залізці отримали статус міста, а у 1520 році - магдебурзьке право.

Оскільки на ці землі часто робили набіги татари, то замок мав величезне стратегічне значення і не раз витримував татарські атаки. Після Каменецького Залізцями володіла родина Олеських, а потім Мнішків. У 1603 році в замку готувався до походу на Москву Лжедмитрій І. Щоб допомогти своєму зятю Лжедмитрію Юрій (Єжи) Мнішек заклав Залізці на 40 тисяч золотих. В результаті це призвело до того, що Залізці перейшли в руки Вишневецьких, які розмістили в замку свою резиденцію. У 1649 році замок здобули козаки Максима Кривоноса, проте твердиню досить швидко відбудували. У 1675 році замок витримав атаку татар, які завдали суттєвих руйнувань містечку. Щоб полегшити відбудову Залізців польський сейм звільнив місцевих жителів від сплати податків на 12 років. Під час Північної війни (1705—1712) містечко часто зазнавало нападів і руйнувань, проте кожного разу усе швидко відновлювали. У 1743 році Залізці перейшли у власність Потоцьких, які у 1768 році продають замок Михайлу Ронікерові. У 1772 році Залізці входять до складу Австро-Угорщини. В ХІХ столітті в замку влаштували броварню, а підвали використовували для зберігання пива.

Під час Першої світової війни Залізці дуже сильно постраждали, зазнавши суттєвих руйнувань. Тоді ж був зруйнований замок, який впав після ударів російської артилерії. У міжвоєнний час місцеві жителі розбирають залишки замку, використовуючи камінь для господарських потреб.

В наш час від замку залишились лише фрагментарні руїни, проте навіть вони яскраво свідчать про колишню міць твердині.

Група свою роботу супроводжує коментуванням фото замку різних років.

ІІІ група. Духовні обереги.

Учні даної групи презентували свої матеріали стосовно діючих та закритих храмів Залізців.

Найдавніша греко-католицька церква Залізців – Покровська. Її побудовано в 1740 р. Храм має виразні риси пізнього бароко.

У 1926 році як греко-католицький храм було побудовано церкву Святої Трійці, але у післявоєнний період вона перейшла під православ’я. Протягом радянських часів була чи не єдиним діючим храмом краю, а все завдяки тому, що залозецький священник В. Стритович зцілив молитвами доньку великого партійного діяча з Москви. На сьогодні – це другий діючий храм у Залізцях.  В  стані руїни перебуває також костел Святого Антонія. Його було споруджено 1547 р. коштом родини Каменецьких. Первісно споруда мала елементи ґотики та ренесансу, В 1730 р. Юзефом Потоцьким перебудований в бароковому стилі.

Єдиний діючий римо-католицький храм Залізців – костел Непорочного Зачаття Діви Марії. В радянський час святиня була не діючою, зараз її обслуговують ксьондзи з Тернополя.

IV группа. Історичні пам'ятки та пам’ятники Залізців.

Презентація роботи групи супроводжується переглядом фотоматеріалів.

     Залозецьке джерело — гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення. Розташоване нижче від дамби ставу біля колишнього кафе «Рибалка». Оголошене об'єктом природно-заповідного фонду рішенням виконкому Тернопільскої обласної ради від 26. 12. 1983 № 496. Перебуває у віданні Залозецької селищної ради. Площа — 0,01 га. Під охороною — джерело питної води, цінне у науково-пізнавальному, оздоровчому та естетичному значеннях.

      Учні презентували розповіді про пам’ятники Т. Шевченку, В. Якубовському, пам’ятний знак «Залізці», меморіальний комплекс полеглим у Другій світовій війні (знайшли останній спочинок  більше 1700 бійців).

V група. Видатні особистості краю.

        Учні знайомлять присутніх з відомими земляками.

        Школярі розповідають про людей, що внесли велику лепту у розвиток мистецтва, духовне життя, боротьбу краян з радянськими та німецькими загарбниками – бійців УПА.

      В Залізцях 21 лютого 1830 р. народився визначний діяч української греко-католицької церкви Ісидор Дольницький. Походив із священничої родини, де священниками були дід та батько, тому юнак обрав духовну працю. Ісидор Дольницький був у числі 7 юнаків з українських єпархій, які навчалися в грецькій колегії св. Атанасія.  Після повернення до Львова працював на благо української духовності, за своє життя виховав багатьох священників. На сьогодні – закінчується процес беатифікації І. Дольницького.

      Володимир Якубовський ( псевдо “Бондаренко) народився 1915 року в Залізцях в родині залізничного працівника. Батько його був кондуктором Львівської залізниці. Родина була релігійною і національно свідомою. Наймолодший син Володимир закінчив Залозецьку семикласну школу. Через львівських знайомих йому вдається вступити до польської школи кадетів у Варшаві. Закінчив її зі ступенем підхорунжого, а далі вчився у Варшавській летунській школі, по закінченні якої призначений до летунського полку у Львові. Польські власті примушували його змінити національність, твердячи, що прізвище “Якубовський” доводить його польське походження. Володимир категорично відмовився від цієї про- позиції і заявив, що він ніколи не зрадить Україну. Через рік його усунули з військової служби. Повернувшись до Залозець, він заміняє родині батька. У вільні хвилини пише вірші і пробує свої сили в живописі.

     Напередодні Другої світової війни родина Якубовських зробила собі сімейну світлину і вислала рідним на радянську Україну. Світлина з гарно одягненими членами родини привернула увагу спецслужб НКВД. Якубовських-емігрантів на радянській Україні запідозрюють у шпигунській діяльності. Спочатку арештували старшого брата Григорія і заслали на Біло- морканал, де він пропав безвісти, а пізніше арештували і його батька Йосифа та замучили у Жмеринській тюрмі. 1937 року від них родина в Залізцях не мала жодної вістки.  

        Під час німецької окупації Володимир активно включився у вир визвольної боротьби ОУН-УПА. У 1942 році був призначений у Повітову Військову Команду Зборівського повіту, а з 1943 року — окружним військовим референтом Бережанської округи. Упродовж 1944 року Якубовський керував вишколом підстаршинської школи, командував куренем, будучи одночасно шефом штабу ВО-3 “Лисоня”. Він провів декілька переможних боїв з німецькими та більшовицькими військами. Його курінь прославився в час бою на Залозеччині біля села Чорний Ліс та біля хутора Альбанівка недалеко Нетерпинець. КГБ тероризувало його родину, 2 щоб Володимир прийшов з повиною. Страхали їх вивезенням, але це нічого не дало. В 1945 році наказом Української Головної Визвольної Ради Володимиру Якубовському присвоєно звання майора.

     17 червня 1947 Володимир Якубовський та його побратими під час зачисток терену російськими окупаційними військами на полях біля с. Вівся дали бій, знищивши багато ворогів. В бою загинули усі, крім «Бондаренка», котрий, вирвавшись із засідки, натрапив на нову шеренгу ворогів. Вистрілявши усі набої та знищивши ще кількох окупантів, він побачив, що в оточенні, і останнім набоєм застрелився. Всю родину Якубовського вивезено на Сибір, звідки вони повернулися в 1956 році і дожили до незалежності України.

      Пам’ять про великого сина України, героя Володимира Йосиповича Якубовського вічно житиме в серцях патріотів України, а особливо земляків із Залозеччини.

      Учні розповідають про Ярославу Музику –видатну художницю, зв’язкову Р. Шухевича, яка відсиділа 25 років таборів, Ірину Негребецьку – племінницю Соломії Крушельницької, піаністку.

     Незабули згадати про сучасників – футболіста Григорія Ярмаша, та соліста гурту «Гайдамаки» - Максима Бойка.

     П'ятикласники пообіцяли, що обов’язково стануть відомими людьми, які прославлять рідний край, стануть патріотами своєї країни.

  IV.  Узагальнення та систематизація матеріалу.

                    На даному етапі відбувається обговорення  отриманої інформації. Учні  задають і відповідають на типові запитання.

Рефлексія.

-         Що найбільше з почутого та побаченого вразило, запам’яталося?

-         Над чим захотілося попрацювати більше, дізнатися певні деталі?

-         Чим сподобалось дане заняття ? Що воно вам дало ?

V. Підведення підсумків.

Виступи гостей.

Оцінювання учнів.

Заключне слово вчителя.