ВІДОМІ ЗЕМЛЯКИ. ОТЕЦЬ ІСИДОР ДОЛЬНИЦЬКИЙ.

    

             Залозецький край називають намоленим місцем. В контексті історії України ця територія не є історичним  феноменом, але для розвитку сучасної Тернопільщини та всього галицького краю Залозеччина у багатьох аспектах стала відправною точкою для розвитку духівництва. За свою непросту історію вона піднімалася з руїн і народжувала людей, що винятково відзначилися в багатьох сферах діяльності, а в духівничій справі – особливо.

  Діяльність отця Ісидора Дольницького, уродженця Залізців, мала великий вплив на багатьох священнослужителів і простих людей. В той важкий для церкви  період Митрополит Андрей Шептицький говорив про отця-прелата як приклад, та закликав все духовенство зберегти і за жодних обставин не розгубити  сакральний скарб, зібраний   для Церкви і для всіх українських християн Ісидором  Дольницьким.

             У Залізцях (на той час містечко Заложці,  Бродівського повіту) 21 лютого 1830 року у родині отця  Івана Дольницького, який був парохом у   Бродах,  народився син, якого охрестили  Ісидором. Коли немовляті виповнилося лише  три місяці його батько помер від холери, яка на той час скосила вже тисячі краян.  Через рік мати отця Ісидора, Єва, вийшла заміж вдруге за духівника отця Григорія Расинського, що став хлопцеві батьком як рідним так і духовним. З ранніх літ Ісидор відзначався допитливістю, вразливим та добрим серцем, виховувався на засадах християнських чеснот. Коли малий Ісидор  приходив з храму, рідні бачили, наскільки сильне враження на нього справляли молитви, які проказували люди у церкві, відправи, ікони. Було вже тоді видно, що десь підсвідомо хлопець прагне перебувати разом з Богом.

      Коли він підріс, за порадою вітчима, вступив до Тернопільської гімназії, де вже навчався його старший брат Михайло. Перебуваючи в Тернополі, майбутній прелат отець  Ісидор Дольницький частенько приїжджає додому, в рідні Залізці. Саме тут судилося статися випадку, який, можливо, остаточно  визначив його  подальшу долю.  Про нього завжди пам'ятав і розказував своїм учням, відповідаючи на запитання про своє покликання.

Якось, ласуючи черешнями, перелазив з дерева на дерево і, не втримавшись на гіляці, зірвався вниз. Падаючи з високого дерева, у відчаї гукнув: «Мати Божа, рятуй!». Через кілька хвилин його,розпластаним на землі, без свідомості  знайшов у саду сусід. Дитина не подавала жодних ознак життя. Чоловік взяв хлопця на руки і приніс додому. Поклавши його на подвір'ї, побачив, що малий раптом почав дихати. Про цей випадок Ісидор пам'ятав завжди і з тих пір горів  вдячністю до Непорочної і прагненням служити Їй, як своїй заступниці.

       Проте завершити навчання у Тернопільській гімназії хлопцю не судилося. Провчившись тут лише два роки,  п'ятнадцятилітній юнак їде у Рим. Цим змінам у своєму житті Ісидор  завдячує Митрополиту  Михайлу Левицькому. Помітивши успіхи у навчанні в гімназії та нахил до богослов'я, митрополит скеровує хлопця до Грецької колегії святого Атаназія, що в Римі.

     Зразу ж майбутній богослов з головою поринає у різні науки – вивчає твори Святих Отців, грецьку та латинську мови, а знання єврейської, сирійської, халдейської та арабської мов допомагають йому у перекладі і вивченні Святого Письма.

      У 1856 році Ісидор повертається на Україну і приймає  ієрейське свячення з рук Митрополита Михайла Левицького. Того ж року його призначено сотрудником собору св. Юра у Львові. Це була нелегка, вагома та досить відповідальна робота, але ієрей, втішений, що може нарешті прислужитися Церкві, береться до неї з великим запалом та натхненням. Щоправда, після Рима його дивує мала кількість відвідувачів в українських  церквах, відсутність проповідей, які навіть у соборі св. Юра промовлялися лише кілька разів на рік, неприємно вражав занепад самого Богослужіння.

Тоді молодий отець Дольницький вирішує підняти із забуття велич українського обряду Богослужіння, відродити  давній український сакральний скарб  через заглиблення в зміст літургіки та мелодику співу. Недарма ж св. Августин казав: “Хто співає, той молиться двічі».

Проте разом із тим, не без смутку розумів, як бракує знань,  якими наповнився тепер він сам, усьому духовенству, а головне, тій молоді, яка збирається стати на священичий шлях.  Не зволікаючи, виклав свої думки при зустрічі з Митрополитом Левицьким стосовно цієї проблеми та надіслав листа до Папського університету.   Незабаром прийшла відповідь –  прохання   прислати вчителя церковного обряду та співу в Колегію св. Атаназія. Митрополит Михайло Левицький, не задумуючись, доручив цю місію  Ісидорові  Дольницькому, і, за благословенням Папи Пія IX, той взявся до праці.

       Перебуваючи в Римі, Дольницький познайомився з багатьма музикантами, які неабияк допомагли  йому в роботі  над церковними співами, в  оволодінні вокалом.

     У Ватикані давно існувала традиція – на Папській понтифікальній Літургії читати грецькою Євангеліє.  До цієї процедури обиралися диякони з Грецької колегії св. Атаназія. Самі італійці не надто любили грецький спів, бо вважали що він не відповідає  справжньому мистецтву співу:  греки співали у манері, притаманній східним народам, з носовим звучанням та горловим притиском. Тому в той день, коли грецьке  Євангеліє мав заспівати українець, отець Ісидор Дольницький, ніхто не очікував чогось надзвичайного. Тим більшим було здивування, захоплення та замилування духівників, коли вони почули звучний бас і правильне звучання  церковного співу.  Вражений Папа Пій IX забажав познайомитися з дияконом. Він сподівався зустріти високого й повного чолов'ягу, з яким асоціювався бас, а натомість побачив худорлявого, невисокого чоловіка з дрібними рисами обличчя. Папа привітав отця Ісидора і висловив побажання, щоби він завжди був дияконом на його Богослужіннях.

     У 1877 році Архиєпископ Йосиф Сембратович викликав нашого земляка з Риму і запропонував  йому посаду духівника, професора літургійних наук і церковного співу  у Львівській Семінарії та Ставропігійській бурсі. Папа не хотів відпускати свого талановитого диякона, але з розумінням поставився до бажання отця  Ісидора повернутися на Батьківщину. Через дефіцит підручників з Обряду на початку 80-тих отець Дольницький видав книжку “О священних обрядах Греко-Католицької Церкви”, яку згодом перевидавали шість разів. В  1894 році на прохання Ставропігійської бурси видав “Гласопісець, або Наспівник церковний”. Прагнув також багато чого змінити і в самій Семінарії. Саме тому 1885 року отець Ісидор Дольницький за благословенням  Митрополита, заснував братство Святої Богородиці, щоб згуртувати семінаристів і став  його духовним провідником. Під впливом від цієї значущої події написав книжку “Братство Ведення в храм Пресвятої Богородиці”, яка стала  своєрідним духовним кодексом Львівської семінарії. Важливу роль відіграв отець-прелат Ісидор Дольницький на Львівському Соборі 1891 року через свою позицію у вирішенні обрядових питань. Синод схвалив його праці “О таїнствах”, “Про вселюдне почитання Бога”, “Про святі Літургії”, “Про пости”, “Про духовні семінарії”, “О освяченнях та благословеннях”. Також саме на Соборі 1891 року отець Ісидор Дольницький поклав край усім міжобрядовим сваркам.

У 1914 році спалахує Перша Світова Війна. Отця Ісидора Дольницького заарештовують мадярські війська, звинувачуючи у шпигунстві. Його б'ють та принижують. І це 85-літнього старця! Згодом без жодного слідства отця Дольницького відправиляють  в концтабір для державних зрадників  Талєргоф, що в  Австрії.

За рік отця Ісидора Дольницького все таки було звільнено з ув'язнення. Він повернувся до Львова, до семінарії,  але там шпиталь… Проте отець знайшов дружню підтримку і опіку в сестер Василіянок. У важкий, непевний воєнний час продовжував працювати. Написав  Акафіст “Входу Богородиці в храм” як своєрідну подяку своїй Заступниці. Коли ж 1917 року відновила роботу семінарія, часто навідувався туди, бував в каплиці, на братських празниках Богородиці.

У останній рік його життя Богородиця, до якої завжди так ревно молився, подарувала йому дві найбільші радості. Перша була від того, що він дочекався повернення з-за кордону Митрополита Андрея Шептицького, а друга – від святкування братського празника Введення. Лікар, турбуючись про його здоров'я, заборонив отцеві Ісидору йти до семінарії, але ректор семінарії і братчики самі навідалися до нього. Вони разом молилися, співали, скромно частувалися. Отець-прелат пригадував свої роки праці в семінарії, своїх учнів -  це виявилися найщасливіші хвилини його духовного життя.

Навесні 1924 року стан здоров'я отця помітно погіршився. Помер Ісидор Дольницький  22 березня, в день свята Сорока Севастійських мучеників. Похоронну Службу відправив у соборі св. Юра сам Митрополит Андрей Шептицький. Поховали отця Дольницького на Личаківському кладовищі, а після похоронних церемоній хор дітей заспівав над могилою сумовиту прощальну пісню написану самим Ісидором Дольницьким. 

 На сьогоднішній день можемо з гордістю константувати той факт, що справа Отця Дольницького живе, його пам’ятають, звертаються до його праць. Так, У стінах Львівської духовної семінарії Святого Духа 25-27 березня 2016 р. Б. відбулась всеукраїнська студентська науково-практична богословська конференція семінарій УГКЦ «Отець Ісидор Дольницький – духовний наставник семінаристів». У цій конференції взяли участь семінаристи Львівської, Дрогобицької, Івано-Франківської, Тернопільської та Київської духовних семінарій УГКЦ. Доповідачі продемонстрували здобутки і якості отця Ісидора Дольницького, представляючи його конкретні праці, твори і духовні надбання . Владика Григорій Комар презентував свою доповідь на тему «о. Ісидор Дольницький як духовний наставник семінаристів», у якій продемонстрував практичні поради і методики апробовані самим отцем Дольницьким.

доктор богослов’я і викладач УКУ пан Ігор Василишин, із доповіддю на тему «Роль творчої спадщини о. Ісидора Дольницького у формуванні духовності семінаристів, священиків та доброму вихованні їх пастви». У ній він представив цікаву творчу та наукову спадщину отця Ісидора. Також говорилося про справи що до беатифікації Отця Дольницького, яка розпочалася у 2001 році.

    Нещодавно нам у руки потрапила праця, написана племінником Отця – Олегом Дольницьким. З цієї роботи ми почерпнули багато інформації, яка для нас є важливим джерелом для подальших досліджень. 

             Хочу сказати, що ми, юні пошуківці , з великою цікавістю збираємо усю інформацію про  нашого земляка. Горді того, що така свята людина, а це очевидний факт, народилася саме в Залізцях. Ми плануємо і надалі вивчати, збирати матеріали і знайомити краян з цією славетною постаттю.